ВІЙНА ПРОДОВЖУЄ ЗАБИРАТИ ЦВІТ НАШОЇ НАЦІЇ, НАЙКРАЩИХ СИНІВ ОЛЕКСАНДРІВЩНИ…
На щиті повертається у рідне село морський піхотинець 35 окремої бригади морської піхоти ЗСУ Стан Сергій Павлович, мешканець Золотих Прудів.
Під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку він отримав важкі поранення. Медики до останнього боролися за його життя, але, на жаль, сталося неминуче.
Служити за контрактом до Збройних Сил України Сергій пішов перед повномасштабним вторгненням, де у складі 35 окремої бригади і зустрів міцним супротивом окупантів на рідній землі. Звільняв від московитів Херсонщину, потім виконував надскладні бойові завдання під Вугледаром та Авдіївкою. Нищив ворога на рідній Донеччині, разом із побратимами першими проривали оборону окупанта та створювали плацдарм для звільнення української землі.
Сергій завжди мріяв служити у морській піхоті, як його рідний дядько. Хлопця дуже вабила військова дисципліна, фізичні навантаження та наполегливі тренування – адже все це було способом його життя.
Народився Сергій у Молдові 9 вересня 1981 року, а коли йому виповнилося три роки, родина переїхала в Україну, в село Золоті Пруди. Мати сама виховувала синів – Сергія та Олександра, були важкі часи, але хлопчики росли добрими, ввічливими, веселими, набували справжнього чоловічого характеру. Із часом мати вдруге вийшла заміж та у братів з’явилася молодша сестра.
Як згадують вчителі Золотопрудської школи, де навчався Сергій, він із дитинства був надзвичайно активним: будь-які заходи чи змагання не обходилися без його участі. Займався у секціях карате-до, легкої та важкої атлетики. Мав гарний голос та відрізнявся творчою вдачею.
Після школи вступив до Донецького культурно-просвітницького училища, займався вокалом, грав на гітарі та баяні. Закінчив навчання та працював на робітничих професіях у Донецьку, де і зустрів свою долю – кохану дружину Катерину. У 2009 році подружжя повернулося на батьківщину у рідне село.
Але весь цей час Сергій ніколи не втрачав можливості займатися спортом, тренувався вдома, на спортивних майданчиках, їздив у найближчі тренажерні зали. Він твердо вважав, що майбутнє – за спортивною та вмотивованою молоддю. За цей час він встиг посісти ІІ місце у обласних змаганнях з важкої атлетики, вже під час служби у ЗСУ взяв участь у Чемпіонаті України з воркауту.
Сергій разом із дружиною були активними учасниками у житті села, небайдужими до чужих проблем. Спортсмен, життєлюб, гуморист, співак і гітарист, добра та душевна людина – так говорять про Сергія Стана всі, хто колись зустрічав його по життю.
У Сергія залишилося четверо діточок – старший син у першому шлюбі, троє дітей із дружиною Катериною.
Він мріяв, аби його діти жили на своїй вільній землі, щоб ніхто не міг диктувати їм, як жити у своїй країні.
Сергій поставив своє життя стіною проти зла…
«Через біль, але ми своє відстоїмо» - говорив Сергій. Через пекучий біль мами, дружини, дітей, брата, сестри, близьких та рідних, всієї громади, яка тужить за чудовою людиною, Захисником, Героєм Сергієм Станом.
Вічна шана та вічна пам’ять Герою.
Щирі співчуття рідним..
Герої не вмирають!
Слава Україні! Слава Героям!
