Хвилина мовчання. Пам'яті Захисника України Олександра Сукова
Суков Олександр Анатолійович народився 24 листопада 1997 року в мальовничому селі Варварівка Олександрівського району Донецької області.
З раннього дитинства Олександр вирізнявся щирістю, доброзичливістю та готовністю прийти на допомогу кожному, хто її потребував. Учителі Дмитро-Дар'ївської загальноосвітньої школи й досі пам'ятають далекий вересневий ранок 2003 року, коли на святковій лінійці схвильовані батьки, Анатолій і Наталія Сукови, привели за руку до першого класу свого білявого, усміхненого сина. Саме тоді для Сашка розпочалася дорога до знань і дорослого життя.
Шкільні роки були наповнені навчанням, участю в громадському житті, спортивних змаганнях та шкільних заходах. Не все давалося легко, але Господь щедро обдарував Олександра найціннішими людськими рисами — людяністю, добротою, порядністю, відповідальністю, працьовитістю та щирим серцем. Він завжди залишався відкритим, усміхненим і надійним другом.
Після закінчення школи Олександр вступив до Олександрівського аграрного ліцею, де здобув професію механізатора. Згодом пройшов строкову військову службу в Десні. Повернувшись додому, працював у сільському господарстві, сумлінно обробляючи рідну землю.
Для своєї родини він був справжньою опорою. Допомагав бабусі, мамі, сестрі, безмежно любив племінників. Ще з юних років самостійно виконував усю важку чоловічу роботу по господарству, не боявся жодної праці та ніколи не гаяв часу марно. Працював, щоб підтримати своїх рідних і забезпечити сім'ю.
У 2022 році Олександр був мобілізований до лав Збройних Сил України. Відважно боронив Батьківщину на найгарячіших напрямках фронту: брав участь у боях за Балаклію на Харківщині, Лиман на Донеччині, виконував бойові завдання на Волині та на Покровському напрямку.
За мужність і сумлінну службу був нагороджений трьома державними відзнаками. Пережив поранення та шість контузій, але навіть у найважчі моменти не втрачав оптимізму. Він підтримував своїх рідних, вселяв у них віру й завжди говорив, що обов'язково повернеться додому живим.
Та, на жаль, доля розпорядилася інакше.
2 липня 2024 року серце мужнього Захисника України зупинилося.
Україна втратила ще одного відданого воїна, а рідні — люблячого сина, онука, брата й дядька. Світла пам'ять про Олександра Сукова назавжди житиме в серцях тих, хто його знав, любив і шанував. Його мужність, незламність і жертовність назавжди залишаться прикладом справжнього патріотизму та безмежної любові до України.
Схиляємо голови у скорботі та вдячності.
Вічна пам'ять і слава Герою України Олександру Сукову!
