До рідного дому назавжди повернувся Герой рідної Донеччини
Чорний туман скорботи огорнув Олександрівську громаду, випікаючи серця невимовним болем. Земля плаче, прийнявши у свої обійми ще одного вірного сина. Після останнього запеклого бою до рідного дому назавжди повернувся наш земляк, мешканець села Новоандріївка — Понікаренко Андрій Миколайович.
Його земний шлях розпочався весняного дня, 25 березня 1973 року, у затишному селі Криниці. Тут, під мирним українським небом, він зростав, закінчив місцеву школу, вчився любити життя та працювати на рідній землі. Професійну освіту здобув в Олександрівському СПТУ № 148. Андрій був справжнім, простим сільським хлопцем — тим, на кому тримається світ. Його пам’ятають неймовірно веселим, добрим, відкритим до людей та надзвичайно працьовитим.
Коли родина переїхала до Новоандріївки, Андрій пов’язав своє життя з землею — працював трактористом у колгоспі «Світанок». Згодом його трудова стежина привела на шахту «Білозерська». У кожному колективі, де б не працював Андрій, він залишав по собі теплий слід. Його згадують як життєрадісного, завжди усміхненого чоловіка, який ніколи не відмовляв у допомозі. Протягом кількох років Андрій Миколайович трудився у бригаді з благоустрою селищної ради. Він власноруч дбав про чистоту, красу та охайність своєї маленької батьківщини, яку любив усім серцем.
Та коли над Україною нависла смертельна небезпека, мирний трудар став воїном. У квітні 2022 року Андрія Миколайовича призвали до лав Збройних Сил України, де він потрапив до ракетно-зенітних військ. Після військових навчань на Хмельниччині серце покликало його назад — виконувати бойові завдання на рідній Донеччині. Він зі зброєю в руках відстоював кожну п'ядь батьківської землі. Понад усе Андрій мріяв звільнити рідний Донецький край від окупації та знову побачити Україну цілісною і вільною.
Лютою зимою 2023 року Андрій Миколайович разом із побратимами тримав оборону на лінії зіткнення на гарячому Куп’янському напрямку, що на Харківщині. Саме там, у запеклих боях біля села Двурічне, 23 січня 2024 року життя нашого Захисника обірвалося… Його серце зупинилося, але його подвиг став безсмертним.
Війна забирає найкращих, залишаючи по собі пустку і невигойні рани. Дочасна смерть сина осиротила згорьовану матір, без улюбленого брата залишилися дві сестри, без дорогого дядька — племінники…
Висловлюємо найглибші, найщиріші співчуття рідним і близьким Героя. Жодні слова не здатні загоїти цей невимовний біль, але ми сумуємо разом із вами. Доземно вклоняємося світлій пам'яті воїна за його жертовну боротьбу ціною власного життя.
Нехай у загальнонаціональну хвилину мовчання кожен згадає його світлу посмішку. Його ім'я викарбуване в історії нашої волі.
Слава Герою! Назавжди у наших серцях та в молитвах…
